Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина всі чари знає

Страница: 1

Сообщений 1 страница 12 из 12

Поделиться128.12.2019 17:18:30

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина всі чари знає

Дата: літо 1663 року

Место: гай між селом Тельбухи та Чмирівка, Херсонська область

Участники: Олеся Крутихвіст, Мотря Чу́ма

Аннотация:
Ну, є ж про зраду там які статті?
Не всяка ж кара має буть незбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?

[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign]

Отредактировано Yui Ian (07.03.2020 21:30:46)

Поделиться229.12.2019 02:04:26

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

Ось уже півтори години Олеся чекала вночі, посеред гаю цю кляту відьму з села Тельбухи. Місяць на небі стояв уповні, омиваючи своїм холодним срібним світлом тихий зелений простір. На небі загадково мерехтіли зірки, задуха стояла по-літньому безжальна, повітря було сухе і несвіже. Хоч би вітерець, який повіяв та полегшив страждання чорнявої дівчини, яку, на додаток, немилосердно кусали комарі! Але, ніякого натяку, навіть на найменший порив вітру не було. Нічну тишу час від часу порушували тихі прокльони на кровопивців та плескання долонь молодиці по власному тілу, що, як їй здавалося, всюди було покусано.
"Та щоб тебе трясця взяла! В мене вже, мабуть, й п'яти в червону крапочку!!! І де її чорти носять? Ой, цур та пек мені таке думати, ще біду накличу на свою чорняву голівоньку." - побожно перехрестилася Олеся, ще й про всяк випадок тричи плюнула через ліве плече.
Добре витоптана, широка стежка, що вела прямісінько до Тельбухів, сусіднього до Чмирівки села, і досі залишалася порожньою та безлюдною. Олеся Крутихвіст, розлючено вперши руки в боки, самотньо стояла поруч зі стежкою. За її спиною, у доволі рідкому переліску, куди діти з обох сіл, у літню пору постійно бігали за усілякими ягодами, час від часу можна було почути загадкові хрускіт та шарудіння - це нічні хижаки намагалися вистежити та вполювати собі здобич на вечерю. І збентежена Олеся опинитися серед цієї здобичі геть не хотіла. Адже їй потрібно було ще розібратися з однією маленькою, але дуже важливою справою перед тим як із чистим серцем та розумом постати перед Творцем.
"А щоб тебе, Оресте, грім побив!!! Це ж завдяки твоєму свавіллю я серед ночі з рідної хати тікати повинна!" - почала ходити туди-сюди дівчина, розлючено чухаючи шию. - "Ой, мати зранку, як побачать ще одне порожне ліжко - їх трясця розіб'є. Але я не можу так просто цього неподобства полишити. Спочатку батько, потім дядько Михайло, а тепер і Орест... Чим же цих чоловіків та клята Запоріжська Січ так приваблює???" - намагалася зрозуміти спонукання та надії свого старшого брата, дядька та батька Олеся, підіймаючи своїми кроками пилюку на дорозі. Її улюблене важке намисто, доречі братів дарунок, так і стрибало на її шиї, то вгору, то вниз, але чорнява молодиця не звертала на теє своєї уваги.
- Теж мені мрія козаком вільним стати! А за хазяїна у домі хто буде? Чи нам Хмельницького з його ідеями замало було? І де він тепер той гетьман славний??? - лаялася Крутихвіст уголос, не маючи сил усе те в собі тримати. Та й ніч на дворі, стежка порожня, хто її міг почути? А висловитися про братове віроломство було конче Олесі необхідно. - Помер і не стало Козацької держави. А шо Січ? Все з татарами б'ються. Тепер, кажуть, коло Чортомлика собі відбудувалися. - тяжко зітхнувши Олеся, заморившись, сіла на зелену травичку коло стежки і знову почала лаятись. - Та де ж та чумна відьма ходить? Треба було ще на вечорницях хапати її за чорні патли та в дорогу відправлятися!!!

Отредактировано Selestain Seimur (30.12.2019 18:38:31)

Поделиться329.12.2019 20:01:49

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

- Одчепися, бо прокляну, - гиркнула на Грицька Мотря на виставила перед собою на подвір'ї тогорічного сушеного гарбуза. Іншого не було, блазень думав, що як влітку до неї під хату прийде, то вона йому гарбуза не знайде? Ще мені! - Йди он, Олеську за коси смикай. Не для тебе я квіточку ростила...
- Що ж це в тебе за квіточка така?.. - знеяковіло спитав Грицько, розглядаючи гарбуза.
Мотря хрюкнула, споглядаючи, як хлопець крутить у руках "квіточку", та піднялася на ґанок. Їй вже, взагалі-то, виходити час - бож-то Олеся знов почне їй чесати про те як та вже стомилася її чекати, а цей блазень причепився як реп'ях до сраки, і не хтів іти кудись... та хай вже хоч до Чортомлика йде.
- Назву її Грицьків с... токсикоз, - вона однією ногою увійшла до хати, й повернулася, суворо дивлячись на хлопця з-під чорних брів, чекаючи, поки той вже піде додому. Той витріщив на неї лупки, й роззявив рота.
- Токсишо?
- Йди вже!
Хлопчина розлючено похлюпав, шмигнув носом та чеканим кроком пішов в іншу сторону, щось бормочучи собі під ніс. Певно, розповідає сам собі, що мене ніхто більш заміж не візьме. Дівчина зітхнула й підхопила свого клунка, уважно подивилася на хатинку, перевіряючи, чи не забула чого, й вийшла з хати, гайнувши до перших кущарів щоб ніхто не бачив. Тим пач - Грицько, бо ще ж справді причепиться й помсту затіє. От, тре їй якоїсь палиці знайти... скаже, що то чортів ганяти. От, Грицько - той ще чорт, й морда в нього така ж - хитра-хитра, ще й волося чорне, наче в смолі його в дитинстві купали. Як оті дівчата, що на перехресті повставали й заглядали до її двору... ні, обходити треба. Небезпечно ввечорі поруч з тими навіженими ходити, ой, небезпечно...
- Шо ти там вже голосиш? - Мотря вилізла з колючих кущарів поряд з Олесею, й роздратовано почала висмикувати з сорочки все ті ж реп'яхи, перед цім запхавши клуночка подрузі до рук. - Я знов Грицька ганяла. Прийшлося того гарбуза, що в сараї затвердів, йому віддавати. Іншого й не було... - вона повошколупилася та й вигнулася як сімка, оддираючи реп'яхи тепер ззаду. - Мені здається, в нього просто свої тогоріч не вродили, от він й ходить до мене як на базар. Тьфу ти! От Юр... тьху, Гедеон мій, бовзень, не схтів до мого села йти, тепер через нього терплю оте. Щоб йому по писку дали.
З "Гедеоном" - то в неї взагалі окрема історія була. Олесьці вона так і не розповіла, чого це вона Юрка почала Гедеоном звати, та й не особливо квапилась, а от хлопці з села як почали влітку один поперед другого сватати - хоч бий, хоч падай, дурні якісь. Тікай їй потім од їх скажених наречених - вже кілька разів не добігла, що ті розправу над відьмою влаштували. Добре ще, що собаки лаяти почали - то б взагалі вбили, певне, а то подумали що вона відомських якихсь, пекельних псів кликати почала. А вона просто голосила, потім ще дужче від них від тих псів бігала...
[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign]

Поделиться430.12.2019 19:57:30

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

[nick]Олеся Крутихвіст[/nick][status]Ой, не ходи, Грицю[/status][icon]https://sun9-5.userapi.com/c206520/v206520663/2431b/ZjDNqAKGb-A.jpg[/icon][sign]Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна.[/sign]
- Налякала, стерво! - схопилася за серце Олеся, в одну мить вхопившися на ноги та відскочивши від тих клятих кущів з яких вилізла Чума. Гвалт від її появи був чималий, адже відьма з Тельбухів просто не вміла (і певне, не знала), що означає тихо піти з рідного села, так щоб ніхто не помітив. - Господи милосердний, ви лишень погляньте на цю панянку! Ти ніби, Мотрю, з пекла, погань ти така, вилізла. - хапаючи обома руками Мотрів клунок з речима, Крутихвіст не жаліючи очей, роздивлялася як Чума висмикує реп'яхи зі своєї одежі, проявляючи при цьому чудеса гнучкості. Місячного світла було достатньо, щоб у найменших деталях роздивитися цю пречудову картину - "Відьма справжня, роздратована і в сідниці реп'яхами жалена". - І чого це тебе у перелісок понесло? - щоб допомогти подружці прибрали останні реп'яхи, зелене листя і пір'я з її чорного волосся, Олеся поклала клунок з Мотриними речами коло своїх пожитків, і як слід смикнула один з реп'яхів. Половина чорного пасма залишилося у її руці разом з реп'яхом. Добре, що зараз надворі ніч темна стояла і її подруга того не бачила. - Обов'язково було влаштовувати спектакль своєю неочікуваною появою? - непомітно витрусила залишки волосся Мотрі зі своєї долоні Олеся, продовжуючи діставати з її голови усіляке сміття. - Забарилася ти, подружко. Домовлялися ж з першою зіркою на цій стежці зустрітися, поки ти там своїх кандидатів у женихи ганяла, з мене кровопивці всю кров випили! - жалілася чорнява молодиця, час від часу дивлячись на порожню стежину, чи не йде їм назустріч п'яниця якийсь чи розпусник. - А Грицько, ти бач, який! До мене ходив, до тебе ходив, до Мельниківни ходив... Є в мене підозра, Мотре, що він дійсно до наших хат приходить не щоб посватати котрусь із дівчат, а щоб йому ледарю було чого їсти. - пирхнула Крутихвіст, полишаючи Мотрю у спокої. Час їм було вже відправлятися у далеку путь. Тому підібравши свого клунка Олеся зробила знак Чумі брати свого та врешті йти за нею тим самим розлогим гаєм, що ділили між собою їхні села. Дорога дівчат лежала на схід. - Мати в нього падлюка, не хтіла б я собі таку свекруху, життя з нею під одним дахом було б нестерпним. Виховала ж комусь чоловіка такого, що сам і стріху не полагодить! - чесати язиком чорнява дівчина могла хоч всю ніч, тим паче, що спільних тем у них з Мотрею було на цілих два села та на одну спільну і вельми делікатну проблему. - Одне горе з тими хлопцями, гарбузів на них не напасешься! І де зараз знайти собі пристойну партію?
Певне, що на Січі. Судячи з того, як туди усіх більш-менш ладних чоловіків тягне.
- А що до твоего Гедеона... Ти мені вибач, люба моя, але нормального хлопця Гедеоном не назвуть. - в котрий раз зітхнула Крутихвіст, яка ніяк второпати не могла, яким таким чином Юрко у цієї відьми Мотрі перетворився на Гедеона! - Як корабель назвеш, так він і попливе, тому, чому б тобі не почати знов називати його Юрком? Може тоді і мати Юркова помиї свої під ганок твоєї хати не виливала б? А її дочки не плювали тобі у спину?

Отредактировано Selestain Seimur (30.12.2019 19:58:06)

Поделиться531.12.2019 00:53:15

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

- А може й з пекла, - гримнула Мотря, оддираючи ті дурнуваті реп'яхи. З якого дідька вони повилазили, чорти б їх побрали? - Побродиш вночі по тим кущарям, не тільки пекло згадуватимеш.
Олеся допомогла Мотрі повидирати усіляку гидоту с волосся і взагалі-то дівчина була зовсім не проти цього. До певного часу... Крутихвіст як вхопилася за реп'яха та як потягла, що, здається, повидирала з неї все, що тій голівоньці було. Мотря заверещала та замахнулася б палицею - якби та в неї була, - але вчасно зупинилася та витріщилася на подругу.
- Зара як вжарю! - Вона схопилася за голову, перевіряючи, не не відпало там чого. І це вона ще бачила, скільки волосся залишилося в Олеськи в руках! - Ти ж мені ледь голову не відірвала!
Вони ще трохи поголосили та заспокоїилися, вирішили, в кого там коли перші зірки сходять, та й наче все добре було.
- В нас хати на різні боки неба дивляться, - відмахнулася Мотря, пожовуючи верхню губу. - В мене от перша зірка, напевне, хвилин через десять від твоєї сходить... - Дивна відмазка, звісно, та яка вже була. Зазвичай з сільскими дівками працювало! - Ой! Не сміши! Хіба ж кровопивці на своїх кидаються?
Чума зареготіла, наче дуже смішно пожартувала, та потерла щоки, заспокоюючись. Добре, добре... дівчина видихнула та плеснула подругу по хребту, ніби показуючи, що все добре. Того вона, каже, від Юрка - тьху, Гедеона - нахапалася, але так само могла й сама від себе хапанути, бо ж ніхто того Гедеона ще не бачив, і Олеся могла лише вірити подрузі, що він й справді існує, а не є якимсь вигаданим персонажем української літератури. Авторства самої Мотрі.
Але ж мала вірити, бо вона так давно про нього розказувала! Та й на Січ вони кілька разів ходили (чи ходила тільки Мотря? а Олеся щось шебутіла поруч?), і все ж до одного Юрчика.
- І не кажи, страхіття ходяче, - погодилась Чума зі словами подруги, - цікаво, якщо погодитись, то шо буде?
Олеся ще трохи постенала щодо хлопців та матері Грицька - під стогін подруги, звісно, бо ж то й справді жах, ще й жах, який проживав в декількох хатах від неї, тож стогнала Мотря сьогодні дуже голосно - і потім перейшла до більш цікавої теми - обмивання кісточок самої Мотрі та її таємничого коханця. Мотря зажмурилася, позітхала, та махнула на теє рукою, відкинувши товсту косу на бік.
- Та ж хіба він нормальний? Бовдур він - от що. Дурне, як палиця, а все жодне на думці - батькову справу продовжити затіяв, тьху... ох, щось я розбовкалася, подруго, але ж то й справді жах, бо дурне. От чого там на тій Січі такого цікавого? Може й мені податися, подивитися поближче?...
[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign]

Отредактировано Yui Ian (31.12.2019 01:01:21)

Поделиться631.12.2019 02:25:01

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

[nick]Олеся Крутихвіст[/nick][status]Ой, не ходи, Грицю[/status][sign]Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна.[/sign][icon]https://sun9-5.userapi.com/c206520/v206520663/2431b/ZjDNqAKGb-A.jpg[/icon]

Йдучи розлогим зеленим гаєм, що рясно омивався яскравим місячним світлом, Олеся час від часу стурбовано обертала свою чорняву голівоньку до покинутої ними с Мотрею стежки, що з'єднувала їх села поміж собою. Чи не спало кому на думку прогулятися цієї теплої літньої ночі? Або влаштувати опівнічні розваги у рідкому переліску подалі від сторонніх очей та вух? Та чи не почув хто з жителів хат на відшибі Тельбухів, Мотринів криків та погроз? Чумна відьма вміла підняти такий галас, що і мертві з могил поставали б, будь на теє її воля та бажання. Краще б їй Олеся голову дійсно, хоч і ненароком, але відірвала, бо гвалту від сіроокої курви менше не ставало.
Про теє, яким чином та у яку пору, у її подруги зірки на небі запалюються молодиця вирішила терпляче не коментувати. Хто їх, ті відьомські хати розбере? Може вони і дійсно, не як у хрещених людей збудовані, і вікна їх дивляться не на церквушку в центрі Чмирівки, а на Лису гору, від того і небо у їх породи інше? Допитуватися у Крутихвіст не було настрою.
- Тьху на тебе, бісовська дівка, ти можеш говорити тихіше? Була б я упирицею, Мотре, то давно вже кров твою всю до останньої краплини випила, щоб твої кепські жарти не слухати. - рука в Чуми була важка, так що від дружнього плескоту у чорнявої молодиці щось у спині аж занадто голосно та підозріло хрустнуло. Напевно, це Мотря, їй так вирішила помститися за своє волосся. - Твій регіт на весь гай чутно! Чи вас там на шабашах ваших, відьомських, не вчать того, що таємниці полюбляють тиші? Як, ні, то я маю нагадати тобі, Мотре, що ми з тобою Таємно - Олеся особливо інтонаційно підкреслила слово "таємно". - Втекли з під рідних стріх, переймаючись долею наших коханих чоловіків. Ти - Юрка, коханця свого гаспида. - Гедеоном вона того невідомого блазня вирішила принципово не називати. Забагато честі для того, кого вона навіть і в очі свої гарні та карі не бачила.- А я - Ореста, брата мого йолупа, що раптом вирішив, що його доля стати вільним козаком. - тут Олеся, не втримавшися, тяжко зітхнула в унісон із Мотрею, що мрійливо перекинувши довгу косу за плечі, почала ділитися подробицями про свого Юрка-Гедеона.
- Голову відкручу, як побачу. З червоною дупою будеш мені по всій Січі, перед своїми любими козаками, Оресте, бігати! Відгамселю ременем так, що тиждень присісти не матимеш змоги!!! - раптово почала від усієї душі лаятися на брата Крутихвіст, ще й кулаком погрожуючи темному зоряному небу. Вони з Мотрею якраз спустилися з невисокої гірки і тепер їх зі стежки неможливо було побачити.
Маленький невдячний негідник.
- Ба, ще, яка біда на тій Січі зараз коїться, Мотре. - трохи заспокоївшись, вже тихіше заговорила Олеся, вкрай серьезним тоном. - За кошового, кажуть, характерник став. Той самий, що Іваном Сірком зветься. - очі у неї при цьому так і мерехтіли, бо була з тими характерниками справа непевна. Братство їх було чаклунське і загадковими, але правдивими байками оповите. - Сердце в мене крається за брата, а як і його характерником зробити схочуть? В нього голова гаряча та порожня, він же і згодитися може. Господи помилуй. - котрий раз перехрестилася молодиця, просячи в Бога розуму для свого брата і трохи часу, для того, щоб встигнути його порятувати.

Отредактировано Selestain Seimur (31.12.2019 14:21:07)

Поделиться723.01.2020 23:50:51

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

- Чого ти там видивляєшся? - спитала нарешті Мотря, як в неї вже нерви не витримували від того, що подруга увесь час вертить головою. - Боїшся що за нами стежать?
Наче вони комусь здалися взагалі. Ні, якщо подумати, то от в Мотрі, наприклад, були деякі свої таємниці, але ж ніхто з села й не здогадувався, що їх відьма за людина та з ким "кумовство водить". Єдине, що їм коло села загрожувало - натрапити на зграю диких собак або таких само диких дівок. Мотря й не знала, що з того жахливіше...
- Та ти ж намагаєшся! - Заперечила дівчина, тримаючись, аби не зареготати. - Хто вас, упирів, знає - може ти насолоду розтягуєш? Й потроху, потроху сьорбаєш... - у Олеськи щось захоркотіло в спині, й Мотря передбачливо прибрала руки аби не зломати ту зовсім. От же ж, виродиться ж таке немічне... - Якби ти була справжньою відьмою, Олесько, то ти б знала, що те все вигадки. От скажи мені, якщо б ти йшла вночі по гаю, то, почувши такий регіт, що б ти зробила?.. - Мотря змовкла, з подобою мудреця продовживши їх ходу. Але "Юрко", яке вона почула від подруги, змусило її стати дуже серйозною та повернутися до дівчини, лишень стомлено торкнувшися перенісся. - Олесю, я тебе прошу - в майбутньому, особливо якщо будуть якісь свідки, не називай цього імені. Тільки Гедеон. І ніколи не називай в одному реченні обидва імені.
Потім Крутихвіст почала лаяти братця свого на чому тільки світ стоїть, й Мотря присвиснула, трохи посміхнувшись.
- Це ж ти за що його так? - Якби вона знала, в яку дупу вліз мій Юрко та порівняла це з тим, куди вліз Орест, оце б вона заголосила... чи це мені вже тре починати так само лаятись? - Бідний хлопець. Така ганьба - з червоною дупою - та на Січі...
- За кошового, кажуть, характерник став. Той самий, що Іваном Сірком зветься... - на цьому моменті в Мотрі відвалилась щелепа, але вона швиденько зібралася до купи та... та й потім йшла й дивилася собі під ноги, все думаючи про цю новину.
Сірко став кошовим?.. Оце так-так. Он воно що, он чого це Юрко до Січі зібрався. Кілька років тому, коли він втрапив до тієї "прикрої ситуації" з дурним договором, Сірко допомогав йому. Чи не подумав Юрко, що він й цього разу йому допоможе?.. Чи, може...
- От дідько.
Потім Мотря чхнула та легесенько побила себе долонями по обличчю, намагаючись привести себе до ладу. Це незнання - спочатку що Юро забув на Січі саме зараз, а тепер - яку вони з Іваном вирішили творити справу, - виводило її з колії. Але зараз був не час розкисати, краще подумати добренько - а час на це в неї ще був. Але цікаво, нащо там йому вона? Якщо він вже почав щось крутити таємно від неї - нащо? По-дівочому їй захотілося просто розвернутися та піти додому, але головою вона розуміла - щось він придумав, та якщо чекає на неї, то не просто так. Знати б тільки, нащо? Невже розповів про дівчину новому кошовому? Та той вирішив позбутися від неї?..
- Характерник - то дуже поважно, Олесю, - відповіла подрузі Мотря, загадково посміхнувшись. - Але якщо в нього й дійсно голова порожня, то тобі нема чого перейматися.
[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign]

Поделиться827.01.2020 21:29:09

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

[nick]Олеся Крутихвіст[/nick][status]Ой, не ходи, Грицю[/status][icon]https://sun9-5.userapi.com/c206520/v206520663/2431b/ZjDNqAKGb-A.jpg[/icon][sign]Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна.[/sign]
- Якби я була справжньою відьмою, Мотре, то язика б тобі відняла. - лише зітхнула зморено дівчина, махнувши на здіймаючу галас подругу рукою.
"Ось повилазять зараз із кущів якісь розбійники сама з ними, Чума, справу ладнати будеш. Ти ж люта та страшна відьма з Тельбухів. А я що? Я богобоязлива панянка, яка через випадковий збіг обставин опинилася посеред розлогого гаю. Вночі. І взагалі я не з нею..." - лаятися на Чуму, навіть у своїй голові, було для Олесі справою звичною, приємною та заспокоючою нерви. А нерви в чорнявої молодиці були грунтовно підірвані втечею її брата та думками про те як будуть лаяти її мати, коли прокинувшись з ранку не знайдуть старшої дочки у хаті. - "А, щоб йому щастя на тій Січі не було!!! Хоч би ноги дорогою до волі своєї зламав. Тоді, може його каліку у козаки не приймуть."
Бачити Мотрю серйозною було для Крутихвіст трохи незвично і навіть якось моторошно. Було набагато краще, коли вона галас здіймала, а не казала якісь дивні речі тихим голосом, втомленно торкаючись перенісся.
- Ба, яка цаца. - намагаючись не показати своєї стурбованості, пирхнула Олеся, перекинувши довгу чорняву косу за спину. - Не хочу більше і слова чути про твого залицяльника, Мотре. Імені його, якщо хочеш, я взагалі більше згадувати не буду. Сама зі своїм козаком справи май, а мене до них не вплутуй. - через гай Олесі с Мотрею потрібно було вийти до широкого шляху, де в обідню годину мляво і повільно котилися вози з товарами, які торговці везли на базар до найближчого міста. Дівчатам треба було триматися цього шляху, щоб потрапити на Січ, принаймні так Олеся думала. Бо, карту в голові повинна тримати була Мотря, що вже не раз до козацької фортеці бігала.
- От дідько. - новина про те що на Січі кошовим став характерник сподобалося Чумі не більше ніж Олесі. Відьма аж якось зблідла, на навіть почала бити себе долонями по обличчю незрозуміло навіщо. Ой, темниш, відьмо, відчуваю, що лихо поруч із тобою ходить. Із-за плечей твоїх визирає, часу напасти чекає. Хоч би таємниці твої і мене за собою у пекло не потягли!
- А я про що. Хвилююся я, Мотре. Про Сірка багато чуток непевних ходить. Люди розповідають, що йому вже двісті років і ніби він у вовка вміє перетворюватися! А ще, кажуть, він з мертвими розмовляти вміє, знає усі іх таємниці за що його навіть Імператор Олексій боїться. Чи брешуть люди, чи правду кажуть, як гадаєш? - спиталася у подруги Крутихвіст, заглядаючи їй у відомські очі. Ба, може Чумі відомо щось про потойбічне. - Навіть із порожньою головою, я все одно хвилююся за цього телепня.

Поделиться907.02.2020 02:18:39

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

- Ну не ганчірка ж обісцяна, - раптом здійнялася дівчина, посміхаючись на всю пику. Їй вже й соромно стало за те, що вона так посерйознішала; певне, налякала й Олесю, й підлила масла у вогонь - бо ж тепер дівка почне думати, що воно таке. Чи не буде. Хто її зна. Їй самій краще буде, як не буде думати про це, тоді якщо з Мотрею все випливе, то Олеся має залишитися осторонь. Характерники - вони зрозуміють, що та нічого й знати не знає, - звісно, якщо вона й справді знати нічого не буде.
Олеся здавалася їй зовсім далекою від всієї цеї метушні з політикою, з Січчю й характерниками. Мотрі, яка сама себе сприймала як дещо незрозуміле, нечесне та ледве не жахливе - ця дівчина здавалася взагалі божою кульбабкою. Звісно, язика вона мала довгого - а хто його не мав? - та в Чуми він був і довшим, і далеко не кращим. А ще Мотрі здавалося, що Крутихвіст николи не крала, - ну, хіба що коли вона стверджувала, що вона відьма в своєму селі. Люди-ба, дурні, вірили їй. Мотря й сама була не кращою серед відьомської спілки, та вона де-інде могла знайтися де потрібно. Тим паче, що Юрко завжди ставився до магії з повагою, мріяв стати характерником, а Мотря думала, що як він стане характерником - а він мав стати таким! - то й вона має бути не далі від нього в цьому ремеслі. Тож вона бабку перед смертю замучила питаннями що та як, аж поки та не вирішила передати онучці свій дар. Й наступного ранку не прокинулась - он воно що таке, те відомство. Геть бридка штука, та Мотря вже в це вляпалася, діватися було нема куди. Враховуючи, що бабка їй так нічого особливо корисного й не розповіла... ну, не встигла.
- Ой, люди розповідають, що ти справжнісінька відьма, а на паркані правду пишуть, - роздратовано відмахнулася Мотря, не покидаючи свого гумористичного амплуа, - і що, дійсно там хоч трохи правди є? Якби він й справді жив двісті років, то вже б розсипався давно. То й не дивно, якби його імператор боявся - ти тільки уяви це! Я власну семидесятирічну бабусю боялася, бо в неї щоки обвисли, а тут - двісті... - Мотря з розумінням кинула оком на подругу, та, посміхнувшись, погладила її по плечу. - Брехня то все, не переймайся. На Січі, звісно, не дуже-то й безпечно, але на те вони й козаки. Він мав розуміти, куди йде, а якби не годився - то відправили б його додому, не сумнівайся.

Пізніше

Близько через тиждень вони вже завітали до останнього в їх поході села. Там вони й заночували в якійсь хатинці, де зазвичай зупинялися подорожні, добре поїли, та наранок відправилися далі. Мотря вже й сама стомилася йти, тож з розумінням ставилася до того, що Олеся іноді починала скиглити, але все одно пригрожувала залишити десь в дорозі саму. Мотря була не кращою подругою, вона це знала, та вже такою вона була, й, мабуть, не знала як краще було б робити інакше.
Коли вони збиралися йти, то господиня повідомила їм, що сьогодні якраз базарний день. Мотря без вагань потягла подругу до ярмарки, твердо вирішивши, що ім конце потрібно щось придбати. Хоча коштів в них було не ой, як багато, а в дорозі вони й взагалі швидко зникали, та Чуму це, здається, зовсім не бентежило. Аж поки вони не дійшли місця - звідси якраз можно було протовктися до доріжки, що вела на край села, - де біля якогось прилавку не вишукувалася ціл черга бажаючих заглянути, що ж там также трапилося. А трапилося там те, що продавчині щось таке повідомили, що та ледь не втратила свідомість й очала кричати на всю вулицю, - Чума й не слухала про що вона там голосить; лишень швиденько протовклася через юрбу, перед цим запхавши до рук подруги свою торбу, а потім досить швидко опинилася поруч з нею з іншого боку - та ще й з кількома величезними пиріжками в обох руках.
- Ходім далі, - як ні в чому не бувало, вона забрала свою торбу, а натомість віддала подрузі пиріжок. - Ой, дивися яке намисто! Який яскравий червоний колір! Чи то справжній гранат?
[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign]

Отредактировано Yui Ian (07.02.2020 02:20:08)

Поделиться1027.02.2020 13:03:22

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

[nick]Олеся Крутихвіст[/nick][sign]Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна.[/sign][icon]https://sun9-5.userapi.com/c206520/v206520663/2431b/ZjDNqAKGb-A.jpg[/icon][status]Ой, не ходи, Грицю[/status] Мотря, що посміхалася та лаячись жартувала у своїй звичній манері трохи заспокоїла хвилю тривоги, що раптом здійнялася у душі Олесі, але не прогнала її повністю. Деякі сумніви причаїлися десь у закутках серця чорнявої молодиці, очікуючи вдалого часу знов нагадати про себе. З тим Юрком-Гедеоном було щось непевне. Що саме Крутихвіст так одразу відповісти не могла, але було у неї дурне передчуття щодо цього парубка, що тіснило їй груди та змушувало тінь набігти на гарненьке личко.
- Та хто ж знає, де та правда, Мотре? - тільки і зітхнула Олеся, насупивши брови, переймаючись долею свого бевзня брата та сумнівами щодо їх с Чумою рішення йти на Січ по нього самостійно. Ой, відчуваю, будуть бити мене мати як повернуся та так, що дупа горітиме. - Може-таки я і відьма. Лишень не така як ти, от ти в мені сестри своєї по ремеслу і не вбачаєш. - то була зручна для Крутихвіст легенда. Про її буцімто відьомство. Придумала її Олеся випадково для того щоб у одного зі своїх залицяльників усіляке бажання відбити під хатою її вартувати. Спрацювало аж надто добре. Один залицяльник перехрестився, сплюнув через ліве плече та біля двору Крутихвістів не з'являвся більше, але йому на заміну прийшли інші. Ті, яких вдавана відьомська сила не лякала, а приваблювала. Мати тоді мене сварили, але усе ж ради дати тому ділу змогли. Бабця ж наша теж вдавала з себе чаклунку і вірили їй люди, бо усякій рослині вона застосування знала. Знала, що від головного болю допомагає і як кров зупинити швидко можна було. І погоду віщувати вміла, бо до природи голосу прислухалася. Кістки у неї на дощ зажди правильно боліли. Наша бабця була тією ще брехункою, а ми у неї й вдалися. - Брехня брехнею, але я все одно непокоюся, Мотре. Дивні речі останнім часом відбуваються, дуже дивні. Якщо не сказати моторошні. - чорнява дівчина здригнула плечима та перехрестилася побожно. Хоч би ця дорога була легкою і обійшлося без пригод.

Пізніше

Дорога до Січі зайняла у них приблизно тиждень. Мотрі та Олесі залишалося пройти ще одне село, перед тим як дістатися кінцевої зупинки їх походу. Ночівля у хатинці для подорожніх у цьому селі під незграбною назвою Пересічне була вимушеною, але дівчатам конче необхідною. Втома все дужче обіймала подруг за плечі, хапала за ноги та змушувала зрілка скиглити не своїм голосом. Чума усі Олесині спроби почати жалітися на втому лише гримала на неї та обіцяла залишити десь при дорозі, якщо вона не припинить, хоч і сама була стомлена їх подорожжю. Наступного ранку, коли вони вже були готові продовжити дорогу Крутихвіст вже нетерпілося вдертися на територію "вільних козаків", знайти серед них свого лайдака брата, а потім повернути його нездару додому під рідну стріху. У мріях чорнявої молодиці ця "кампанія з порятунку Ореста" проходила якщо не цілком ідеально, то без зайвого галасу та викриття їх з Мотрею присутності у суто чоловічому царстві. Але це було тільки у її мріях, як там насправді вийде було взагалі не передбачити. Ще й Мотря чогось не поспішала Пересічне залишати. Потягла Олесю на ярмарок, хоч і карбованців у них на поясі дзеленкотіло не так вже й багато. Чорнява молодиця переймалася тим, що Мотря витрачає їх гроші занадто швидко. Їм же цих грошей мало вистачити ще й на зворотний шлях і треба було враховувати той факт, що повертатися їх буде вже троє. Але Мотря витрачала їх кошти так швидко ніби у неї на тій Січі скарб заритий був, не менше.
- Мотре, чи ми на намиста витріщатися сюди пришли? - віддавши Чумі її торбу, молодиця насупилася, поглянула з мить на липций та гарячий пиріжок у своїй руці, а потім відкусила від нього шматок. Чого добру пропадати. - Давай на зворотньому шляху все роздивимося, я тебе благаю. Наразі треба йти. - підштовхуючи відьму у спину чистою рукою, дівчина змусила Чуму відійти подалі від ярмаркового натовпу, а далі вийти на потрібну їм вулицю, що вела геть із Пересічного. - До Січі залишилося вже зовсім трошки, мені немає сили терпіти і хвилини. Маємо дістатися туди якнайшвидше!!!

Поделиться1107.03.2020 18:05:44

Автор: Ian Yui
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

- А в кожного своя правда, Олесько, - відповіла Мотря та повела плечем. От що-що, а це була щира правда - та й хто з нею зараз посперечається? - Тож і знати ми, скільки там років той Сірко живе, ми не можемо. Може, то він сам й придумав ту казку про двісті років - але я тобі того не казала.
Чума й посміхнулася подрузі - а як же, відьма. Може вона там чого й дибала у відьмостві - та Мотря не вірила в теє. Хіба ж може справжня відьма такою лякливою бути? От вона у своїх походеньках до Юрчика - та й не тільки - усяке бачила, з усяким справу мала - й розуміла, що до чого. Так вона гадала. От як тільки згадати, як вона через ліс йшла у повний місяць... ні, краще поки не згадувати - ще чого, - соромно стане...
- От з цим не буду сперичатися, - зітхнула Мотря, повністю згодна з дівчиною. - Дуже дивні...
Так вони, зітхаючи, і йшли собі далі.

Вже в Пересічному, коли вони бовталися по ярмарку, Олеся знов почала свою пісню про те, що їм-бо треба далі йти. Мотря вже ну так видивлялася те намисто, ще й покліпала очима перед сином продавчині - досить незграбним, хоча якби його вдіти та вмити був би ну просто скарб для дівчини. Ну, поки не заговорить, - та подруга потягла її звідти подалі. Мотря дуже не пручалася, та все одно трохи образилася на дівчину.
- Ще трохи - й було б в мене намистечко! - грізно відкусивши пиріжка, вона грюмала до воріт з села, більше не звертаючи уваги на інші лавки, тільки одного разу так зиркнувши на бабку, що та й перехрестилася. - Між іншим, я впевнена, що й копійки б на нього не витратила. От побачиш...
Продовжувати, як самое вона це доведе, що Олеся побачить, Мотря не захотіла. Навпаки - показово відкусила пиріжка та підняла голову догори, шукаючи щось чи то в небі, чи то на деревах. Наче показуючи усім своїм виглядом, що її промова скінчена.
- Хто й куда? - хлопчина біля воріт піднявся й швидко викинув цигарку, яку, певне, сам й зліпив - так зараз багато хто робив, Мотря вже такі бачила - загородивши дівчатам дорогу. Мотря спинилася, й на якусь мить в неї на обличчі з'явилося занепокоєння - ще ніколи тут ніхто їй дороги не перешкоджав... Про хлопця все ж варто було дещо сказати - був він високим, статним, с широкими плечима та чимось в обличчі нагадував саму Мотрю. Сама дівчина, варто зауважити, на якийсь час "підвисла", кліпаючи очима, роздивляючись самого хлопця та помітивши трохи осторонь кинутий на суху траву невизначеного кольору - чи то сірий, чи то чорний, чи то синюватий, та все ж!.. - кітель та стареньку шаблю в зношених піхвах. Та хлопець був гарний - нічого не скажеш... - Ну-с?
А московський акцент не залишав сумнівів, хто перед ними стоїть. От тільки військових москвичів тут не вистачало...
- А ми того - додому, - нарешті взявши себе до рук, відповіла Мотря й подивилася на Олеську - тільки б ще й вона хвилюватися не почала! - От, з ярмарки йдемо...
- А гдє ви живьотє? - поцікавився хлопець й мотря насупилася. От прилипало! Чого йому тре? - Как-то ви странно на ярмарку ходітє, - він почухав бездоганно вискаблене (побрите, тобто) підборіддя, й посміхнувся. Якби не Юрчик - закохалася б, ну! Та вона скинула брови, ніби питаючи, чого "странного", та той дивився на Олесю, увесь такий з себе невинний. - Обично ви, дєвочкі, цяцєк всякіх покупаєтє, нєужто не пріглянулось нічєго?
[nick]Мотря Чума[/nick][status]а я у гай ходила...[/status][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign][nick]Мотря Чума[/nick][sign]Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте![/sign][icon]https://sun9-50.userapi.com/c855320/v855320583/1b99de/HNQDBWyPOc4.jpg[/icon][status]а я у гай ходила...[/status]

Поделиться1215.03.2020 15:18:37

Автор: Selestain Seimur
Он пришел, лишь на час опережая рассвет

[nick]Олеся Крутихвіст[/nick][sign]Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна.[/sign][icon]https://sun9-5.userapi.com/c206520/v206520663/2431b/ZjDNqAKGb-A.jpg[/icon][status]Ой, не ходи, Грицю[/status] - Ще трохи і мати того блазня, що очі витріщав, на тебе із сокирою кинулася! - пирхнула Олеся і собі пиріжок доїдаючи. Певна вона була, що була б Мотрина воля, теє намисто і справді задарма їй дісталося, але потім повертаючись з Січі до рідного села, їм би прийшлося Пересічне десятьма дорогами обходити. Люди нині стали гірше вовків, а жінки і взагалі демони пекельні. Таке було в голові у Крутихвіст, доки вони з "грізною" відьмою до воріт з села чимчикували.
Пригоди спіткали обидвох дівчат, лишень вони підійшли до омріяних виходу з Пересічного. Молодого парубка, що сидів коло воріт, Олеся спочатку і не помітила, перед собою вона бачила тільки рівненьку дорогу, що мала б привести їх з Мотрею до Ореста, а як помітила вже пізно було - він шлях їм з Чумою перегородив, так що ні пройти, ні обійти. От вражий син! Олеся і сама не знала, як зі своїм прокляттям вгадала. Говір у "козака" виявився російським та й сіро-синя форма, що осторонь валялася не залишала сумнівів - перед ними був московський солдат. От вляпалися. Доки Мотря зависала, Олеся до парубка краще придивилася, бо він нічогенький такий був. Високий, одначе... А плечі такі, що б всі подруги з заздрощів показилися. Крутихвіст і сама не помітила, як косу свою чорняву на плече перекинула, червону стрічку показавши та очами своїми карими у хлопця так і стрільнула. Ох, не був би ти московит...
Мотрі знадобилася ціла хвилина, щоб до рук себе взяти та на питання вартового відповісти. Ба, не очікувала вона, що їх з подругою хтось зупинити може та ще й коли Січ так близько була.
- Добрий парубче, нема нам коли теревені розводити. Ми дуже додому поспішаємо. - приклавши руку до серця, Олеся вперед виступила, щоб на себе увагу солдата відволікти (хоч його увага і так до Олесі цілком була прикута) і дати Мотрі часу заспокоїтися і придумати як їм від цього бевзня утекти. - У нашої подруги завтра весілля, а ми дружки. Ярмарок оминули, бо всі подарунки вже приготовані і чекають у рідних хатах, тому не займай нас, дай дороги! - хоч Крутихвіст намагалася цього не показувати, але страшно їм було - жах. А коли чорнявій молодиці ставало страшно вона до власного здивування дуже хороброю ставала, прямо як зараз. Мені до брата потрібно, а ну геть, з дороги, гарнюня! - Нам тут недалеко, ліс оминемо і вже вдома, хвилюватися за нас не треба. Ну, то всього найкращого? - Олеся подружку свою мовчазну, тим часом під лікоть підхопила і сонячно порубку посміхнулася. Пропускай вже, матері твоїй хиря!